Чому місія "Артеміда" може бути останньою для астронавтів NASA

"Артеміда" — програма, яку НАСА запустило у співпраці з іншими приватними компаніями та космічними агенствами у 2017 році. Цьогоріч 16 листопада в рамках програми запустили 25-денний безпілотний політ навколо Місяця. Після чого у 2024 році планують висадити на поверхню супутника "першу жінку та чергового чоловіка" і почати створювати тамтешню інфраструктуру. А в довгострокових планах програми — доправити астронавтів на Марс.

Однак науковці сумніваються у необхідності та доречності цих планів. Чому — пояснює почесний професор космології та астрофізики Кембриджського університету Мартін Різ. Оригінал статті опубліковано на the Conversation, переклад підготували Новини.LIVE.

Ніл Армстронг зробив свій історичний "один маленький крок" на Місяць у 1969-му. А лише через три роки останні астронавти "Аполлона" залишили нашого небесного сусіда. З того часу сотні астронавтів були запущені в космос, але в основному на навколоземну Міжнародну космічну станцію. Жоден з них, по суті, не наважувався відлетіти від Землі далі, ніж на кілька сотень кілометрів.

Проте очолювана США програма "Артеміда" має на меті повернути людей на Місяць вже цього десятиріччя — "Артеміда-1" повертається на Землю в рамках свого першого випробувального польоту, облетівши навколо Місяця.

Суттєві відмінності між епохою "Аполлона" і серединою 2020-х років полягають у дивовижному покращенні комп'ютерних потужностей і робототехніки. Більше того, суперництво наддержав більше не може виправдовувати величезні витрати, як в часи Холодної війни у змаганні з Радянським Союзом. У нашій нещодавній книзі "Кінець астронавтів" ми з Дональдом Голдсмітом стверджуємо, що ці зміни послаблюють аргументацію на користь проєкту.

Місія "Артеміда" використовує абсолютно нову систему космічних запусків НАСА, яка є найпотужнішою ракетою в історії — подібною за конструкцією до ракет "Сатурн V", які відправили десятки астронавтів "Аполлона" на Місяць. Як і її попередники, ракета-носій "Артеміда" поєднує рідкий водень і кисень для створення величезної підйомної сили перед падінням в океан, щоб більше ніколи не використовуватися. Тому кожен запуск коштує від двох до чотирьох мільярдів доларів. На відміну від її конкурента SpaceX "Starship", який дозволяє компанії відновлювати і повторно використовувати перший ступінь.

Переваги робототехніки

Досягнення в галузі роботизованої геологічної розвідки показані на прикладі комплексу марсоходів на Марсі, де "Персеверанс", новітній дослідницький апарат НАСА, може самостійно пересуватися по скелястій місцевості лише з обмеженим керівництвом з Землі. Удосконалення датчиків і штучного інтелекту надалі дасть змогу роботам самим визначати особливо цікаві об'єкти, з яких можна буде збирати зразки для доставлення на Землю.

Протягом наступних одного-двох десятиліть роботизовані дослідження марсіанської поверхні можуть стати майже повністю автономними, а присутність людини не матиме жодних переваг. Так само інженерні проєкти — такі як мрія астрономів про будівництво великого радіотелескопа на дальньому боці Місяця, вільного від перешкод з Землі — вже не потребують втручання людини. Такі проєкти можуть бути повністю побудовані роботами.

Замість астронавтів, які потребують добре обладнаного житла, якщо вони потрібні для будівництва, роботи можуть постійно перебувати на робочому місці. Аналогічно, якщо видобуток рідкісних матеріалів з місячного ґрунту або астероїдів стане економічно вигідним, це також можна буде робити дешевше і безпечніше за допомогою роботів.

Роботи також могли б досліджувати Юпітер, Сатурн і їхні захоплююче різноманітні супутники з невеликими додатковими витратами, оскільки кількарічні подорожі не становлять для робота більшого виклику, ніж шестимісячна подорож на Марс. Деякі з цих супутників насправді можуть містити життя в своїх підповерхневих океанах.

Навіть якщо б ми могли відправити туди людей, це було б поганою ідеєю, оскільки вони могли б заразити ці світи мікробами з Землі.

Управління ризиками

Астронавти "Аполлона" були героями. Вони брали на себе високі ризики і доводили технології до межі. У порівнянні з цим, короткі подорожі на Місяць у 2020-х роках, незважаючи на 90-мільярдну вартість програми "Артеміда", здаватимуться майже рутиною.

Для того, щоб викликати громадський ентузіазм масштабу "Аполлона", потрібно щось більш амбітне — наприклад, висадка на Марс. Але така місія, включно з провізією і ракетою для зворотного польоту, цілком може коштувати НАСА трильйон доларів — сумнівні витрати, коли ми маємо справу з кліматичною кризою і бідністю на Землі. Така висока ціна є результатом "культури безпеки", яку НАСА розвиває останніми роками у відповідь на настрої громадськості.

Це відображає травму і, як наслідок, затримки у виконанні програми, що послідували за катастрофами "Спейс Шаттл" у 1986 і 2003 роках, кожна з яких забрала життя сімох цивільних осіб, що перебували на борту. Тим не менш, шаттл, який загалом здійснив 135 запусків, досягнув рівня відмов нижче двох відсотків. Було б нереалістично очікувати такого ж низького показника для невдалого повернення назад — місія, зрештою, триватиме цілих два роки.

Астронавти, до того ж, потребують набагато більшого "обслуговування", ніж роботи — їхні подорожі та операції на поверхні потребують повітря, води, їжі, житлового простору та захисту від шкідливого випромінювання, особливо від сонячних бурь.

Різниця у вартості польоту людини та робота на Місяць суттєво зросте при будь-якому довготривалому перебуванні на ньому. Подорож на Марс, який в сотні разів далі, ніж Місяць, не лише піддасть астронавтів набагато більшим ризикам, але й зробить набагато менш реальною екстрену підтримку в разі чого. Навіть ентузіасти космонавтики визнають, що до першого польоту екіпажу на Марс може пройти майже два десятиліття.

Безумовно, знайдуться любителі гострих відчуттів і шукачі пригод, які охоче візьмуть на себе і набагато більший ризик — дехто навіть підписався на запропоновану подорож в один кінець у минулому.

Це свідчить про ключову відмінність між епохою "Аполлона" і сьогоденням: поява потужного приватного сектору космічних технологій, який тепер охоплює і польоти людини в космос. Компанії приватного сектору зараз конкурують з НАСА, тому ризиковані, дешеві польоти на Марс, що фінансуються мільярдерами і приватними спонсорами, можуть бути здійснені лише за рахунок добровольців, які виявили бажання. Зрештою, громадськість могла б підбадьорити цих відважних шукачів пригод, не платячи за них.

Враховуючи, що польоти людини за межі низької орбіти з високою ймовірністю повністю перейдуть до приватних місій, готових прийняти високі ризики, сумнівно, що багатомільярдний проєкт НАСА "Артеміда" є хорошим способом витратити державні гроші. Зрештою, "Артеміда", швидше стане лебединою піснею, аніж початком нової ери "Аполлонів".

Мартін Різ, почесний професор космології та астрофізики Кембриджського університету